З Днем працівників освіти
Шановні колеги, дорогі вчителі, вітаю усіх, хто віддає тепло сердець дітям!
Золотобарвна красуня-осінь прийшла за розкладом… Як і наше професійне свято… Зверніть увагу, навіть сонечко сьогодні визирнуло з-за хмар, аби сяяти по-особливому для людей особливої долі.
Без перебільшення, педагоги Одещини – наша гордість! Незламні! Найкращі! Талановиті! Так хочеться знайти відповідні і гідні слова про кожного з вас. Усіх, хто щоденно, рік за роком, невтомно й наполегливо сіє добре, розумне, вічне…
Цьогоріч наше свято знову затьмарене війною. Вона корегує наше життя, свята, плани. Хтось прямо зараз веде тяжкий бій, щоб учителі спокійно могли вести урок. Кожен – на своєму фронті боротьби. Ми тримаємо освітній! Міцно і гордо тримаємо!
Наші діти навчаються: і очно, і дистанційно… В області забезпечено різні форми навчання. І це надважливо. І ми бачимо, що це командна робота. Іноді немає світла, Інтернету, зв’язку, проте урок відбудеться обов’язково: тема дуже важлива! Навіть із 20-годинного полону зимової стихії (всі ми пам’ятаємо минулорічну щемливу історію про Марину Іванівну з Одеського ліцею №67, яка була заблокована в автобусі через снігову пастку, та провела онлайн-урок зарубіжної літератури просто у транспорті). На початку вересня познайомився з Оленою Олександрівною з Бахмуту, вона викладає українську в одному з одеських ліцеїв. Стільки тепла, сонячності випромінюють очі цієї вчительки! До освітянської родини Одещини доєдналися понад 400 педагогів з інших областей, які втратили свої домівки через окупацію та негативні наслідки воєнних дій. Прагнемо, аби ви себе почували як вдома. Владислав Станіславович – викладач інформатики спеціальної школи №93 для дітей з вадами зору, на жаль, позбавлений можливості бачити цей світ. Проте це не завадило йому опанувати роботу з комп’ютером і навіть займатися програмуванням. У вільний від занять час він допомагає військовим, який втратили на війні зір.
Біля Ланжеронівського ліцею прогулюється молодий чоловік з квітами. Військовий. Приїхав з фронту у 10-денну відпустку до дружини, вона вчителька. Чекає дзвінка з уроку, аби не потривожити освітній процес. Вони не бачилися понад рік. Таких історій десятки, упевнений: ви можете поділитися власною. Всі вони про незламність та самовідданість українського вчителя. Про те заради чого та, головне, заради кого варто боротися далі.
До речі, ми, освітяни, не лише навчаємо. Ми навчаємось самі. Крізь усі виклики, які постають у нас на шляху, ми навчаємось навчати дітей в умовах епідемій, під час повномасштабної війни. До цього ж не готували у жодному педуніверситеті! Я дякую кожному, хто не здався, не опустив рук, хто залишився поряд в найскладніші часи! Освіта наразі і є тим світлом, яке веде нас крізь темряву. Кожен урок, кожне навіть маленьке досягнення наших дітей є кроком до Великої Перемоги, до відновлення та розквіту нашої країни.
Не можу не зазначити: з перших днів повномасштабного вторгнення 850 працівників закладів освіти, люди мирної професії, зі зброєю у руках стали на захист Батьківщини, доєдналися до тероборони та лав Збройних сил України. 702 працівники наразі продовжують боротьбу.
Ви помітили, колеги, ми до всього звикаємо? І до суму, і до стресу, і до недобрих новин. А так хочеться, щоб це зачароване безкінечне коло смутку розірвалося. Щоб настали мир і перемога. Щоб здорові діти та щасливі батьки. Щоб спокійні дні і тихі ночі без повітряних тривог. Щоб школи повні дитячого гомону й садочки без ліжечок у підвалах. Щоб без сліз, без горя, без війни! Упевнений, так неодмінно буде! Ми всі про це мріємо, а колективні мрії збуваються! Зичу, аби Ваші дні на освітянській ниві були наповнені успіхами та любов’ю вихованців, підтримкою колег і теплом власної родини! Зі святом!
З повагою директор Департаменту освіти і науки Олександр ЛОНЧАК