- Аутизм
- Епілепсія
- Порушення зору
- Порушення інтелектуального розвитку
- Порушення мовленнєвого розвитку
- Порушення слуху
- Синдром Дауна
- Церебральний параліч
- 18 Успішні стратегії інклюзиції
- Індекс інклюзії
Аутизм
Визначення
Аутизм або первазивний чи наскрізний, проникаючий розлад – особливий розлад розвитку. Зазвичай, вже до трирічного віку стають помітними неврологічні розлади, що впливають на комунікаційні здібності дитини, здатність розуміти мовлення, гратися та спілкуватися з іншими.
Діагностувати аутичний розлад можна тоді, колі особа демонструє 6 або більше з 12 симптомів, що стосуються: соціальної діяльності, комунікації та поведінки. Коли дитина демонструє схожу поведінку, однак не відповідає критеріям аутичного розладу, їй можуть поставити діагноз проникаючий розлад розвитку.
Аутичний розлад одне з порушень, за яким діти та підлітки отримують спеціальне навчання та супутні послуги. Такий стан суттєво позначається на розвитку вербальної та невербальної комунікації, соціальної діяльності, та, як наслідок, на навчанні дитини. Інші характеристики, які часто асоціюються з артизмом – це повторювані дії, стереотипні рухи, супротив змінам у навколишньому середовищі, повсякденним змінам, незвичайні реакції на сенсорний досвід.
Внаслідок схожості симптомів, які спостерігаються при артизмі та проникаючому розладі розвитку, використання терміну “проникаючий розлад розвитку” викликає певну плутанину у батьків та фахівців. Проте, лікування та навчальні потреби дітей за обох діагнозів подібні.
Поширення
Аутизм та проникаючий розлад розвитку трапляються приблизно у 5-15 випадках на 10.000 новонароджених. Хлопчики страждають на таке захворювання в чотири рази частіше, ніж дівчатка.
Що спричинює аутизм та проникаючий розлад розвитку достеменно невідомо. Зараз досліджуються питання неврологічного ураження та біохімічного дисбалансу структур мозку. Такі захворювання не зумовлюються психологічними факторами.
Симптоми
Окремі або всі із наступних характеристик можуть спостерігатися в помірній або сильній формах:
Аутичні діти занурені у себе і, зазвичай, не виявляють інтересу до інших людей; вони уникають дивитися в очі, дратуються від фізичних контактів; часто вони не говорять, не реагують на звертання, хоча й мають нормальний слух; вони повторюють міміку, слова та інтонації, які копіюють у інших; їм притаманні одноманітні, повторювані рухи; іноді вони хворобливо прив’язані до певних предметів, оточення.
Діти, хворі на аутизм та проникаючий розлад розвитку, дуже відрізняються між собою за здібностями, розумовим розвитком та поведінкою. Одні діти не розмовляють, другі – мають обмежений мовленнєвий запас, що складається з одних і тих самих фрази або діалогів. Люди з більш розвиненими мовленнєвими здібностями, виявляють схильність до використання невеликого діапазону тем для обговорення та труднощі розуміння абстрактних понять. Спільні для них характерні повторювані рухи, обмежений діапазон інтересів, соціальне усамітнення. Також можливі незвичайна реакція на сенсорну інформацію, як то, гучні звуки, світло, текстуру тканини або їжу.
Навчання
Рання діагностика та відповідні навчальні програми дуже важливі для дітей, які страждають на аутизм та проникаючий розлад розвитку. Починаючи з трьох років, діти, які страждають на аутизм і проникаючий розлад розвитку можуть навчатися за відповідними навчальними програми залежно від індивідуальних потреб. Навчальні програми для учнів, які страждають на аутизм та проникаючий розлад розвитку спрямовані на поліпшення комунікації, соціальних, академічних здібностей і поведінки у повсякденному житті. Особливості поведінки та комунікації, що ускладнюють процес навчання, часом потребують допомоги досвідчених фахівців, які розробляють та допомагають втілювати план вдома і у школі.
Оточення у класі має структуруватися таким чином, щоб програма для дитини була послідовною та передбачуваною. Учні, які страждають на аутизм та проникаючий розлад розвитку, краще навчаються, коли інформація презентується візуально та вербально. Взаємодія із здоровими ровесниками також дуже важлива, оскільки є моделлю відповідного мовленнєвого спілкування та соціальної поведінки. Аби подолати труднощі засвоювання нових навичок, важливо таким чином розробити програми з батьками, щоб навчальна діяльність, досвід переносилися і практикувалися вдома.
Завдяки навчальним програмам, розробленим відповідно до потреб учнів, та спеціальним послугам для підтримки батьків на роботі і вдома, діти й дорослі, які страждають на аутизм і проникаючий розлад розвитку можуть жити та працювати у громаді
Епілепсія
Визначення
Епілепсія – це фізичний стан, коли через певні проміжки часу, раптово, відбувається зміна у роботі нейронів мозку. Під час нападів спостерігається втрата свідомості, конвульсивні рухи рук, ніг. Таки зміни фізичного стану називають епілептичними нападами.
Деякі люди можуть потерпати від нападів, але не хворіти на епілепсію. Наприклад, іноді малюки страждають на конвульсії під час високої температури. Такі конвульсії – лише один вид нападів. Інші типи, які не класифікуються як епілепсія, трапляються внаслідок дисбалансу рідини або певних речовин в організмі, внаслідок вживання алкоголю або наркотиків. Поодинокий напад не означає, що людина страждає на епілепсію.
Симптоми
Незважаючи на те, що описане нижче не є безпосередніми симптомами епілепсії, варто проконсультуватися у лікаря, якщо ви, або хтось із членів вашої родини відчуває таке:
провали в пам’яті або періоди погіршання пам’яті;
випадки заціпеніння, відсутність реакції на зовнішні подразники;
неконтрольовані рухи кінцівок;
бурмотіння, за яким слідує або непритомність, або відчуття втоми;
дивні звуки, розлад сприйняття, раптовий напад страху, який не можна пояснити.
Напади можна умовно розподілити на великі епілептичні напади, коли спостерігаються конвульсії з цілковитою втратою свідомості, та малі напади, які характеризуються короткотривалим завмиранням, зміною свідомості.
Останній тип спостерігається у випадках, коли уражаються нейрони мозку тільки в одній ділянці. Такі напади можуть спричинювати періоди «автоматичної поведінки» та зміну свідомості. Це може виглядати як природна поведінка, наприклад, людина застібає та розстібає ґудзики на сорочці. Проте такі дії несвідомі, вони можуть повторюватися і, здебільшого, не запам’ятовується.
Навчання
Учні, які страждають на епілепсію або інші напади, як особи з особливими потребами, мають право на спеціальне навчання та супутні послуги. Епілепсія класифікується як “порушення здоров’я”, а це передбачає вироблення індивідуальної навчальної програми, за якою надаватимуться відповідні послуги.
Напади можуть ускладнювати навчання дитини. Якщо учень страждає на короткотривалі напади (періоди завмирання), він може пропустити частину навчального матеріалу, який пояснює вчитель. Важливо, щоб вчитель звертав увагу та фіксував документально такі випадки, інформував про це батьків та шкільний медперсонал.
Залежно в типу нападів або їх частоти, деяким дітям потрібна додаткова допомога у спілкуванні з ровесниками. Така допомога може полягати в адаптуванні класних інструкцій, порад вчителям стосовно швидкої допомоги у випадках нападів, консультаціях. Все це має бути відображене в індивідуальній навчальній програмі.
Важливо, щоб вчителі та інші працівники школи були поінформовані про стан дитини, можливі засоби медичної допомоги та як саме потрібно діяти, коли випадок трапився у школі. Багато батьків вважають, що відверта розмова з учителем/учителями на початку шкільного року може бути найкращим засобом вирішення проблеми. Навіть якщо дитина страждає на напади, які контролюються виключно медикаментами, про це варто знати персоналу школи.
Персонал школи та родина мають співпрацювати стосовно того, яким є вплив ліків на стан дитини, а також звертати увагу на побічні ефекти. У випадку, коли фізичні або інтелектуальні здібності дитини змінюються, важливо поінформувати лікаря. Можливо, що разом зі змінами в мозку додадуться проблеми зі слухом або сприйняттям. Письмові спостереження, зроблені як родиною, так і персоналом школи, будуть корисними під час бесіди з лікарем дитини.
Діти та підлітки, які страждають на епілепсію, також мають долати проблеми, пов’язані з психологічними та соціальними аспектами свого стану. Це стосується громадського неприйняття та страху перед нападами, невпевненості, втрати самоконтролю під час нападів та залежності від медикаментів. Щоб допомогти дитині почуватися впевненіше, школа може запровадити освітні програми для персоналу та учнів, які презентуватимуть інформацію про те, як розпізнати епілепсію та першу допомогу людям, які на неї страждають.
Учні отримуватимуть більше допомоги, коли родина і школа працюватимуть спільно. Для батьків і вчителів існує багато доступних матеріалів, з яких можна дізнатися, як ефективно працювати у складі команди.
Порушення зору
Визначення
Такі поняття як залишковий зір, знижений зір, слабозорий, тотально сліпий використовуються для опису стану учнів, які мають порушення зору. Стан зору можна характеризувати наступним чином:
«слабозорий» – означає наявність певних проблем із зором, що потребують спеціального навчання;
«зі зниженим зором» – людина не може прочитати газету навіть за допомогою окулярів або контактних лінз. Для навчання використовується комбінація зорових та інших сенсорів, проте вони можуть потребувати відповідного освітлення, збільшення розміру шрифту, використання спеціальних збільшувальних приладів тощо;
«із залишковим зором », коли гострота зору становить 0,04 і нижче на краще око або має дуже обмежений кут зору (20 градусів в найширшій точці);
тотально сліпі учні у яких фіксується цілковита відсутність зору (рівна 0) навчаються за допомогою друку Брайля або інших не візуальних засобів.
Випадки
Співвідношення осіб з вадами зору у віці 18 років становить 12,2 на 1000. Глибокі порушення зору становлять 0,06 на 1000 осіб.
Характеристика
Вплив порушення зору на розвиток дитини залежить від ступеня зниження зору, типу розладу, віку, коли почалося погіршання, та загального рівня розвитку дитини. Багато дітей, які мають психофізичні порушення, можуть мати також і розлади зору, що затримуватиме моторний, розумовий та/або соціальний розвиток.
Маленька дитина з порушеннями зору не має змоги повноцінно ознайомлюватися з цікавими предметами, які її оточують, (власне, як і немає в цьому необхідності) і, таким чином, позбувається можливостей набути досвід та навчитися. Така ситуація може тривати доки навчання не стане мотивацією або не почнеться втручання.
Внаслідок того, що дитина не має змоги бачити батьків або ровесників, вона не має можливості імітувати соціальну поведінку або розуміти невербальні знаки (якими люди зазвичай користуються під час спілкування). Проблеми, пов’язані зі зниженням зору, можуть перешкоджати становленню незалежності дитини.
Навчання
Дітям, які мають порушення зору, якомога раніше потрібно надати допомогу, аби вони отримали користь від ранніх програм втручання. Комп’ютерні технології, оптичні та відео засоби можуть допомогти дітям з порушеннями зору різної складності під час звичайних шкільних занять. Для них існують друковані великим шрифтом навчальні матеріали, книжки зі шрифтом Брайля та на плівці.
Учням з порушеннями зору може знадобитися додаткова допомога як то: спеціальне обладнання, розвиток навичок слухання, комунікації, орієнтування, мобільності, допомога у професійному становленні, у повсякденному житті. Учням зі зниженим зором або майже сліпим може знадобитися допомога у розвитку навичок використання залишків зору. Учні, які окрім порушень зору мають інші розлади, більшою мірою потребують удосконалення навичок самообслуговування.
Порушення інтелектуального розвитку
Історія Сашка
Сашкові 15 років. Оскільки Сашко має порушення інтелектуального розвитку, він отримує спеціальні навчальні послуги ще з початкової школи. Ці послуги йому дуже допомагають, оскільки враховують його спеціальні навчальні потреби. Він, його родина та педагоги дуже уважно розглядали питання щодо подальшої долі хлопчика. Що робитиме Сашко, коли скінчить початкову школу. Чи має він бажання продовжувати освіту? Працювати? Чи спроможний він жити самостійно?
Ці питання допомогли Сашкові та педагогам спланувати майбутнє. Його завжди цікавила праця на свіжому повітрі, захоплювали рослини. Він знав усі назви дерев та міг розпізнати їх за листям і корою. Цього року він дізнавався про роботу, пов’язану з лісництвом та ландшафтним дизайном. Наступного року він планує отримати роботу на неповний робочий день. Він привчається користуватися громадським транспортом, щоб мати змогу дістатися до місця роботи. Оскільки Сашко має порушення інтелектуального розвитку, йому складно вивчати щось нове. Потрібно, щоб інформація була дуже конкретною. Однак, він визначився. Він бажає працювати на повітрі, можливо в парку або теплиці, і він готується до цього!
Визначення
Порушення інтелектуального розвитку спричинені ураженням центральної нервової системи Органічна недостатність мозку має непрогресуючий характер, тому такі діти здатні до поступального пізнавального розвитку, хоча зі значними труднощами. Для таких дітей характерне порушення пізнавальної діяльності, що виявляється в обмеженості сприймання, мовлення, уваги, пам’яті, відтворення сприйнятого і вивченого. Ці люди мають певні обмеження таких здібностей як комунікація, самообслуговування та соціальні навички. Діти з порушеннями інтелектуального розвитку можуть пізніше почати розмовляти, ходити, навчитися самообслуговування. Ці обмеження зумовлюють уповільнені темпи розвитку та навчання дитини, порівняно зі звичайною. Вона навчатиметься, проте дуже повільно, а певні знання та навички може не опанувати.
Причини
Нині лікарям відомо багато причин, що зумовлюють порушення інтелектуального розвитку. Зокрема:
Генетичний стан. Іноді порушення інтелектуального розвитку спричинюються аномальними генами, успадкованими від батьків, порушеннями в комбінації генів тощо. Прикладами таких розладів можуть бути синдром Дауна, слабка Х-хромосома та фенілкетонурія.
Патологія вагітності. Порушення інтелектуального розвитку може статися внаслідок неправильного розвитку дитини в материнській утробі (наприклад, порушення поділу клітин зародка). Жінка, яка під час вагітності вживає алкоголь або хворіє на інфекційні захворювання (краснуха), може народити дитину з порушенням інтелектуального розвитку.
Патологічні пологи. Якщо під час вагітності або пологів дитина потерпає від браку кисню, наслідком може бути порушення інтелектуального розвитку.
Захворювання. Такі захворювання як коклюш, кір або менінгіт можуть спричинити порушення інтелектуального розвитку. Неналежна медична допомога, вплив шкідливих речовин, таких як свинець або ртуть, погане харчування також можуть зумовити порушення інтелектуального розвитку.
Це не захворювання, у звичному розумінні, ви не можете ним заразитися, це не психічний розлад, як, наприклад, депресія. Порушення інтелектуального розвитку не лікується. Проте, більшість дітей, які мають порушення інтелектуального розвитку можуть навчитися робити багато речей. Це лише потребує більше часу і зусиль, порівняно з іншими дітьми.
Встановлення діагнозу
Для встановлення діагнозу треба розглянути два основних питання:
здатність мозку людини до пізнавальної діяльності (розвитку мислення, мовлення, аналізу, пам’яті тощо)
здатність людини жити самостійно (поведінка, функціонування).
Інтелектуальне функціонування, зазвичай, вимірюють за допомогою так званого IQ тесту. Найвища кількість балів – 100. Люди, які набирають менше ніж 70 або 75 балів, мають порушення інтелектуального розвитку. Стан адаптивної поведінки фахівці визначають досліджуючи, що може робити дитина порівняно зі своїми ровесниками. Певні навички є дуже важливими для адаптивної поведінки. А саме:
звичайні побутові навички (одягання, особиста гігієна, самостійне харчування);
комунікаційні навички (розуміння зверненого мовлення, здатність адекватно відповісти);
соціальні навички (з ровесниками, членами родини, дорослими та ін.).
Для діагностування порушення інтелектуального розвитку фахівці розглядають розумові здібності особи (IQ) та її адаптивні можливості. За результатами діагностики визначаються спеціальне навчання та супутні послуги, яких потребує дитина з порушеннями інтелектуального розвитку.
Із наданням послуг порушення інтелектуального розвитку можна розглядати таким чином. Після встановлення первинного діагнозу “порушення інтелектуального розвитку”, ми виявляємо сильні та слабкі сторони дитини. Ми розглядаємо питання, скільки допомоги та підтримки потребує ця дитина, щоб впоратися вдома, у школі та у громаді. Такий підхід відображає реальну картину. Передбачається також, що ця ситуація може змінюватися. Дитина росте і навчається, її здібності прилаштуватися до навколишнього світу також розвиваються.
Порушення інтелектуального розвитку виявляється в обмеженості сприймання, мислення, недорозвиненості емоційно-вольової сфери: бідності емоційних переживань, слабкості вольових зусиль, зниженій критичності, самооцінки, нестійкості мотивів поведінки.
Поширення
Загалом, в Україні на популяцію близько 9 млн. дітей, нараховується 1 млн. тих, які потребують спеціального навчання. 0,9 % від усіє популяції дітей мають певну форму порушення інтелектуального розвитку.
Симптоми
Існує багато ознак порушення інтелектуального розвитку. Наприклад, діти з порушенням інтелектуального розвитку можуть:
почати сідати, повзати або ходити пізніше, ніж інші діти;
почати розмовляти пізніше, або мати порушення вимови;
мати проблеми із запам’ятовуванням;
не розуміти, як використовувати певні речі;
не розуміти соціальні норми;
не усвідомлювати послідовність дій;
мати проблеми із вирішенням проблем та/або
мати проблеми із логічним мисленням.
Близько 87% осіб із порушенням інтелектуального розвитку повільніше засвоюють нову інформацію та опановують навички. В ранньому віці таке уповільнення в розвитку не дуже помітне. Ці особливості навіть можуть не діагностуватися як порушення інтелектуального розвитку, аж доки діти не підуть до школи. Коли вони виростуть, багато з тих, хто має порушення інтелектуального розвитку середнього ступеня, можуть жити самостійно. Інші люди можуть навіть не знати про їхні порушення інтелектуального розвитку.
У решти 13% осіб, які страждають на порушення інтелектуального розвитку, фіксується менше 50 балів за IQ тестом. Ці люди значні труднощі у навчанні, самообслуговуванні та в громаді. Особа з більш вираженим порушенням інтелектуального розвитку може потребувати інтенсивнішої допомоги упродовж усього життя. Кожна дитина із порушення інтелектуального розвитку здатна навчатися, розвиватися і зростати. Всі діти, які мають такий діагноз, за умови відповідної допомоги, можуть мати задовільне життя.
Навчання
Дитина із порушенням інтелектуального розвитку може добре навчатися у школі, проте, вірогідно, потребуватиме індивідуальної допомоги, що задовольняє її навчальні потреби.
Для дітей віком до 3років можуть надаватися послуги раннього втручання. Фахівці можуть допомогти родині розробити так званий план індивідуальних послуг. Цей план містить перелік особливих потреб дитини. Він також описує послуги, що може отримати дитина для задоволення цих потреб. У плані особливі потреби кожної родини визначені таким чином, що батьки та інші члени сім’ї матимуть змогу допомогти малюкові.
Спеціальне навчання та супутні послуги для дітей шкільного віку доступні у шкільній системі. Персонал школи працюватиме з батьками дитини над розробкою індивідуальної навчальної програми. Ця програма схожа на план індивідуальних послуг родині. Програма описує особливі потреби дитини та послуги, що мають спрямовуватися на задоволення її потреб.
Багато дітей із порушеннями інтелектуального розвитку потребують допомоги у виробленні навичок для повсякденного життя, роботи та поведінки в громаді. Вчителі та батьки можуть допомогти дитині формувати такі навички як у школі, так і вдома. Серед таких навичок:
спілкування з людьми;
самообслуговування та особистої гігієни;
основи здоров’я та безпеки;
побутові навички (прибирання, приготування їжі);
соціальні навички (норми поведінки, вміння вести діалог, взаємодія з іншими);
читання, письма, елементарного рахунку;
трудові (професійні) навички (по досягненні відповідного віку).
Підтримка або зміни у класі (так звана адаптація) допомагають більшості учнів із порушеннями інтелектуального розвитку. Окремі загальні зміни, що допомагають учням із порушеннями інтелектуального розвитку, наводяться у розділі „Поради батькам”.
Поради батькам
Дізнайтеся більше про порушенням інтелектуального розвитку. Чим більше ви знаєте, тим краще ви зможете допомогти собі та вашій дитині.
Заохочуйте вашу дитину до самостійності. Наприклад, допомагайте вашій дитині опанувати навички самообслуговування та побутові вміння.
Доручайте вашій дитині виконувати повсякденну роботу. Зважайте на вік та можливості дитини. Ви можете розподілити завдання на маленькі кроки. Наприклад, ви доручили дитині накрити на стіл. Перше: доручить їй покласти серветки на столі біля місця кожного з членів родини. Друге: зробити те саме з посудом, тарілка за тарілкою. Кажіть, що треба робити, крок за кроком, поки дитина впорається з роботою. Покажіть, як саме треба робити. Надайте допомогу, коли це потрібно. Коментуйте дії дитини. Похваліть, коли вона успішно виконає роботу. Розвивайте здібності вашої дитини.
Дізнайтеся, що вивчає ваша дитина у школі. Спробуйте знайти можливість для того, щоб ваша дитина застосовувала ці знання вдома. Наприклад, якщо вчитель на уроці веде розмову про гроші, візьміть дитину із собою до магазину. Допоможіть дитині рахувати гроші та розрахуватися за покупку. Допоможіть перерахувати здачу.
Знайдіть можливість у вашій громаді для соціальної діяльності (відпочинок, гурток, спорт тощо). Це допоможе вашій дитині розвинути соціальні навички, а також отримати задоволення.
Поговоріть з іншими батьками, діти яких мають порушення інтелектуального розвитку. Батьки можуть надати вам корисні поради та емоційну підтримку.
Зверніться до школи і розробіть навчальний план, щоб задовольнити потреби вашої дитини. Підтримуйте зв’язок з вчителями вашої дитини. Запропонуйте підтримку. Дізнайтеся, як ви можете підтримати навчання вашої дитини вдома.
Поради вчителям
Дізнайтеся якнайбільше про порушення інтелектуального розвитку. Ви можете звернутися до багатьох організацій, щоб дізнатися про особливі технології та стратегії спеціального навчання таких учнів.
Ви можете зробити дуже багато, щоб змінити життя учня! Дізнайтеся, які в учня сильні сторони та інтереси, та розвивайте їх. Створіть умови для успіху.
Якщо ви не є членом команди фахівців зі створення індивідуальної навчальної програми, замовте примірник цієї програми для себе. Там описані навчальні цілі учня, а також послуги та пристосування, які він має отримати. За необхідності зверніться до фахівців за порадою. Вони допоможуть вам визначитися щодо ефективних методів навчання конкретного учня, шляхів адаптування розкладу та особливостей досягнення цілей індивідуальної навчальної програми у вашому класі.
Намагайтеся повідомляти інформацію якомога ясніше, конкретніше. Замість обмеженого вербально подання нової інформації, продемонструйте наочність (малюнки, реальні об’єкти тощо), а також можливість сприймати якісь речі на дотик.
Розподіляйте нові завдання на маленькі кроки. Демонструйте ці кроки. Стежте, щоб учень виконував завдання крок за кроком. За необхідності, надавайте допомогу.
Одразу коментуйте дії учня.
Навчайте учнів навичкам самообслуговування, соціальної поведінки, надавайте відомості про професії. Залучайте учня до гурткової діяльності.
Працюйте разом із батьками учня та колегами над створенням та виконанням індивідуального навчального плану, що задовольняє потреби учня. Регулярно обмінюйтеся інформацією про стан справ учня у школі та вдома.
Порушення мовленнєвого розвитку
Визначення
Порушення мовленнєвого розвитку та звуковимови мають діапазон від простої заміни звуків до неможливості розуміти або використовувати мовлення під час комунікації. Деякі порушення звуковимови пов’язані з вадами слуху, неврологічними розладами, ушкодженнями мозку, затримками розумового розвитку, фізичними розладами, такими як розщеплення губи або піднебіння. Проте, часто природа цих порушень невідома.
Поширення
Понад 50% дошкільників і 17% школярів молодшого шкільного віку мають різноманітні порушення мовленнєвого розвитку (частина з яких до кінця навчання у початкових класах долає цей розлад). Ці дані не враховують дітей, у яких ці порушення є другорядними, а в якості первинного виступає, наприклад, глухота. Порушення мовленнєвого розвитку може супроводжувати інші розлади, такі як затримка розумового розвитку, аутизм або церебральний параліч. За різними статистичними даними відомо, що на розлади в комунікації (порушення вимови, мовлення) страждає кожен десятий.
Симптоми
Вважається, що комунікативні здібності дитини уповільнені, коли вона помітно відстає від своїх ровесників у розвитку мовленнєвих навичок. Іноді дитина може мати краще розвинуті здібності до розуміння, порівняно з можливостями висловлюватися, проте, це трапляється рідко.
Розлади вимови спостерігаються внаслідок певних труднощів продукування звуків або порушення тембру голосу. Мовний потік або ритм можуть перериватися, як, наприклад, під час заїкання. Розлад вимови може бути спричинений порушенням іннервації (іннервація – забезпечення певного тонус м’язів, у тому числі і м’язів артикуляційних органів) мовленнєвого апарату. Також можуть спостерігатися спотворення нормальної висоти тону, гучності голосу. Люди, які страждають на порушення мовленнєвого розвитку, можуть замінювати одні звуки іншими („л” та „р”). Можуть траплятися комбінації кількох проблем.
Порушення мовленнєвого розвитку можуть бути пов’язані зі здатністю розуміти та/або вживати слова в контексті, як вербально, так і не вербально. Серед мовленнєвих розладів – неправильне використання слів або їх значень, неможливість висловлювати думку, використання неправильних граматичних форм, збіднений словниковий запас; діти можуть бачити або чути слово, проте не розуміти його значення; оточуючі іноді можуть не розуміти, що намагається сказати дитина. Одна або комбінація таких характеристик може спостерігатися у дітей, які страждають на затримку мовленнєвого розвитку.
Навчання
Оскільки всі комунікаційні розлади потенційно можуть призвести до соціальної на навчальної ізоляції дітей, важливо вчасно розпочати відповідні корекційні заходи. Коли моделі вимови та мовлення можуть інколи бути частиною нормального вікового розвитку дитини, вони стають проблемою, якщо з часом не минуться, як це очікується. В цьому випадку будь-яка вікова затримка у розвитку вимови та мовлення може спричинити подальші проблеми у навчанні. Мозок має таку здатність, коли у віці до 5 років легше вивчати мову та розвивати комунікаційні здібності. Коли дитина страждає на порушення опорно-рухового апарату, зниження слуху та порушення розвитку, майже завжди вона має і порушення мовленнєвого розвитку.
Дітям, які мають комунікаційні розлади, логопеди допомагають по-різному. Вони надають індивідуальні терапевтичні послуги дитині; консультують педагогів, як краще працювати з дитиною у групі/класі; тісно співпрацюють з родиною над виробленням цілей і методики ефективної терапії у садочку/школі та вдома. Логопеди можуть також допомагати вчителям і вихователям у визначенні цілей, ефективних стратегій для важливого переходу від перебування в дошкільному закладі до навчання у школі.
Новітні технології також можуть допомогти дітям, чий фізичний стан ускладнює комунікацію. Використання електронних комунікаційних систем дає змогу людям, які не можуть говорити та особам зі складними фізичними розладами обмінюватися думками.
Порушення слуху
Визначення
Порушення слуху у дітей передбачає, що вони мають отримувати спеціальне навчання та відповідні супутні послуги. Поняття «порушення слуху» часто використовується для описання широкого діапазону розладів, пов’язаних з розладами слуху, що включає і глухоту.
Глухота визначається як цілковита відсутність слуху або його значне зниження, внаслідок якого сприймання та розпізнавання усного мовлення неможливе.
Порівняно з глухими, діти зі зниженим слухом (слабочуючі – зниження слуху від 15 до 75 дБ) мають слух, який з допомогою аудіопідсилювальної апаратури, дає змогу сприймати мовлення оточуючих.
Поширення
Різні джерела фіксують, що шість із 1000 новонароджених дітей мають порушення слуху, в одної дитини із цих шести фіксують глухоту. В цілому, у світі щодня народжується 33 дитини з різним ступенем зниження слуху. Багато з цих дітей мають інші порушення та особливі потреби.
Симптоми
Звук вимірюється за гучністю або інтенсивністю (вимірюється в децибелах) та за частотою або висотою тону (вимірюється в герцах). Порушення слуху можна класифікувати за характером порушення слухової функції (звукопроведення або звукосприймання). Розрізняють звукопровідну (кондуктивну), звукосприймальну (перцептивну), при їх поєднанні можна говорити про змішану форму порушення слухової функції.
Окрім цього, береться до уваги характер патологічного процесу і його локалізація: втрата слуху, спричинена захворюванням або порушеннями в зовнішньому або середньому вусі. Людина з ушкодженими шляхами передачі звуку, зазвичай, має можливість чути за допомогою спеціальних пристроїв, або після медичного/хірургічного втручання.
Сенсорна (перцептивна) втрата слуху є наслідком ураження делікатних сенсорних клітин у внутрішньому вусі або нервів, що з ними з’єднані. Така втрата слуху може бути в діапазоні від незначної до суттєвої. Часто це перешкоджає людині чути одні частоти краще за інші. Таким чином, навіть після підсилення звуку, людина із сенсорною втратою слуху може чути тільки окремі звуки, безуспішно використовуючи технічні засоби.
Змішані форми втрати слуху означають, що порушення локалізуються в зовнішньому, середньому та внутрішньому вусі. Втрата слуху є наслідком ушкодження нервів або клітин центральної нервової системи, як на шляху до мозку, так і з мозку.
Загалом, діти, які мають втрату слуху від 15 до 75 дБ вважаються слабочуючими, вище ніж 90 дБ – вважаються глухими (за педагогічною класифікацією).
Навчання
Втрата слуху або глухота не впливають на інтелектуальні можливості людини або на її здатність навчатися. Проте, дитина зі зниженим слухом потребує спеціальних навчальних послуг для того, щоб отримати адекватне навчання. Такі послуги можуть охоплювати:
регулярний розвиток мовлення і слуху, формування правильної вимови звуків, навичок комунікації за допомогою фахівця;
використання систем і приладів підсилення звуку;
послуги перекладача для тих учнів, які використовують мову жестів;
відповідні місця в аудиторії, щоб мати можливість читати по губах;
фільми/відео із субтитрами;
допомогу учневі зі зниженим слухом повною мірою розуміти і виконувати інструкції;
інструкції для вчителів та інших учнів щодо використання альтернативних засобів комунікації, таких як мова жестів;
консультації фахівців.
Дітям зі зниженим слухом важче, ніж дітям, які добре чують, засвоювати нові слова, граматику, правильно будувати і розуміти речення. Для глухих дітей або тих, у кого спостерігається значне зниження слуху, завчасне, постійне використання наочних моделей комунікації (таких як мова жестів, дактиль, коли букви позначаються певною комбінацією пальців рук, та спеціальна вимова) та/або користування звукопідсилювальною апаратурою можуть зменшити певні мовленнєві проблеми. Глухі діти з дошкільного віку мають виконувати спеціальні вправи для розвитку мовлення та навичок спілкування.
Важливо, щоб фахівці (вчителі та сурдопедагоги) працювали спільно, аби навчити дитину максимально використовувати її залишковий слух навіть тоді, коли перевага віддається жестовій мові. Оскільки переважна більшість глухих дітей (понад 90%) народжується від батьків котрі чують, програми мають містити інструкції для батьків щодо виховання дітей у родині.
Люди зі зниженням слуху можуть використовувати для комунікації жестову мову, усне мовлення або комбінувати їх. Мовленнєва комунікація охоплює вимову, читання по губах, використання залишків слуху. Комунікація дактилем передбачає використання знаків пальцями на позначення букв з дотриманням правопису рідної мови.
Люди з різним ступенем зниження слуху мають у своєму розпорядженні певні допоміжні засоби, зокрема, текстові телефони дають людині змогу надрукувати повідомлення та відправити його через телефонну мережу.
Синдром Дауна
Визначення
Синдром Дауна – один з найпоширеніших хромосомних розладів, що легко розпізнається і який характеризується порушеннями розумового розвитку. Синдром спричинюється хромосомними розладами: внаслідок порушення в розвитку клітини, в ній нараховується 47 (замість 46 хромосом – як це буває при нормальному розвитку). Ця додаткова хромосома змінює перебіг розвитку організму і, зокрема, мозку. У більшості випадків Синдром Дауна діагностують під час хромосомного аналізу, одразу після народження.
Випадки
За статистичними даними із синдромом Дауна щорічно народжується 1 дитина на кожні 800–1000 новонароджених. У батьків будь-якого віку може народитися дитина із синдромом Дауна, проте, у жінок, яким більше 35 років, вірогідність народження такої дитини вища.
Симптоми
Існує понад 50 клінічних ознак синдрому Дауна, проте дуже рідко можна зустріти в однієї особи всі або більшість з них . Найхарактерніші риси такі:
ослаблений м’язовий тонус;
очі скошені та мають з внутрішньої сторони склади шкірі (епікантальні складки);
пласке перенісся
пласке обличчя;
короткі, широкі кисті руки з однією складкою через долоню на одній або обох руках;
широкі ступні ніг та короткі пальці;
маленькі, низько посаджені вуха;
коротка шия зі складками;
невелика голова;
маленький рот і великий язик.
Діти із синдром Дауна, зазвичай, менші за розмірами тіла за своїх здорових однолітків, їхній фізичний та розумовий розвиток відбувається повільніше.
Зазвичай, дитина, яка страждає на синдром Дауна, окрім очевидних фізичних особливостей часто має специфічні проблеми із здоров’ям. Низька опірність інфекціям робить таких дітей більш схильним до респіраторних захворювань. У таких дітей часто спостерігаються порушення зору, такі як косоокість, далеко – або короткозорість, зниження слуху та розлади мовлення.
Близько третини дітей із синдромом Дауна мають пороки серця, більшість яких зараз успішно лікується. Деякі діти народжуються з порушеннями шлунково-кишкового тракту, які можуть лікуватися шляхом хірургічного втручання.
У деяких з людей із синдромом Дауна може спостерігатися так званий стан атлантоаксіальної нестабільності – розбалансованість двох верхніх вертебральних нервів шиї. Такий стан виявляється, коли люди роблять вправи, під час яких треба витягувати або повертати шию. Батьків слід попередити про необхідність медичного огляду дитини, аби з’ясувати чи потрібні обмеження (заборона) фізичних вправ, які можуть зашкодити дитині. Незважаючи на те, що така розбалансованість потенційно небезпечна, відповідна діагностика може запобігти ушкодженням.
Діти із синдромом Дауна схильні до повноти. Окрім негативних соціальних наслідків, зайва вага може зумовити проблеми із здоров’ям та скорочувати тривалість життя. Саме тому таким дітям варто дотримуватися спеціальної дієти та виконувати фізичні вправи.
Навчання та праця
Одразу після того, як підтверджено діагноз – синдром Дауна, батьків варто заохотити до того, щоб включити дитину до програми раннього втручання/розвитку немовляти. Такі програми пропонують батькам спеціальні інструкції: як навчати дитину мовлення, допомагати пізнавати світ, самообслуговування, виробляти соціальні навички та робити особливі вправи для розвитку моторики. Дослідження підтвердили, що правильна стимуляція на початковому етапі розвитку підвищує шанси дитини розкрити свій потенціал. Як свідчать дослідження, постійне навчання, позитивне ставлення оточуючих, стимуляція в домашніх умовах можуть сприяти загальному розвитку дитини.
У людей із синдром Дауна порушення розумового розвитку можуть бути виражені різною мірою, власне, як і поведінка, психічний розвиток, а також перебіг самої хвороби. Рівень затримки може коливатися в межах від незначної до значної. Зважаючи на індивідуальні особливості неможливо передбачити подальший розвиток усіх дітей, які страждають на синдром Дауна, загалом.
Зважаючи на певний діапазон можливостей дітей із синдромом Дауна, родинам і всім педагогам школи дуже важливо визначити невелику кількість обмежень щодо розвитку потенційних здібностей. Доцільніше та ефективніше зосереджуватися на конкретних досягненнях дитини, а не обмеженнях її можливостей. Завдання, які вчитель пропонує дитині (крок за кроком, від простого до складнішого), з частим нагадуванням та постійним зворотнім зв’язком виконуються успішно. Толерантніше ставлення з боку громадськості до людей з особливими потребами разом із широкими можливостями жити і працювати без постійної опіки, розширили можливості осіб із синдромом Дауна. Незалежні центри проживання, групами або окремо, проте з отриманням допомоги чи послуг від громади, безумовно є важливим джерелом підтримки для людей з особливими потребами.
Церебральний параліч
Історія Даринки
Даринка народилася на 11 тижнів раніше та важила лише 1 кг 200 гр. Лікарі були здивовані, що попри це, вона сильна і рухлива дівчинка. Однак, коли Даринці виповнилося кілька днів, вона перестала дихати і лікарі мали застосувати апарат штучного дихання. Через 24 години вона змогла дихати самостійно. Лікарі зробили чимало тестів, аби дізнатися чому це сталося, одначе їхні зусилля були марними. Решта часу перебування Даринки в лікарні минула спокійно і за два місяці її виписали додому. Всі вважали, що все буде добре.
Вдома мати Даринки помітила, що дівчинка дуже погано п’є з пляшечки. Кілька місяців потому мати знов звернула увагу на окремі вияви поведінки Даринки, яких вона не помічала у її старшого брата. У шість місяців Даринка не могла тримати голівку прямо. Вона багато плакала і могла зайтися від плачу. Під час чергового обстеження Даринки у шість місяців, лікар та мати були схвильовані тим, що побачили. Лікар запропонував матері ретельніше оглянути дівчинку у фахівців та проконсультуватися щодо її розвитку. Мати звернулася до спеціалістів, які нарешті дали визначення усьому, що відбувалося з дитиною – церебральний параліч.
Визначення
Церебральний параліч – стан, спричинений ушкодженням ділянок мозку, які контролюють здатність використовувати м’язи тіла, внаслідок шкідливого впливу на мозок (нестача кисню, ушкодження тканин головного мозку, інфекції, крововиливи, хімічні та метаболічні порушення). Такі ушкодження трапляються до пологів, під час пологів, а у випадку Даринки, – одразу після пологів. Церебральний параліч, який класифікують за типами м’язових розладів, може бути слабким, середнім та сильним. Слабкий – дитина незграбна; середній – шкутильгає (дитині можуть знадобитися спеціальні пристрої для пересування або милиці); сильний – може позначитися на загальному фізичному стані дитини. Дитина, яка страждає на середній або сильний церебральний параліч, може потребувати пересувного крісла або спеціального обладнання. Інколи, діти, які страждають на церебральний параліч, можуть мати проблеми у навчанні, порушення слуху та зору (сенсорні порушення), або порушення розумового розвитку. Звичайно, чим значніші ушкодження мозку, тим сильніші прояви церебрального паралічу. Проте церебральний параліч не прогресує з часом.
Церебральний параліч спричинює порушення рухової сфери. Передбачено, що дітям із церебральним паралічем мають завчасно надаватися превентивні послуги, спеціальна освіта та супутні послуги.
Симптоми
Існують три основні типи церебрального паралічу:
Спастичний – коли тонус м’язів підвищений. Рухи незграбні, особливо ніг, рук та /або спини. Діти, які страждають на цю форму церебрального паралічу, переставляють ноги незграбно, під час ходьби вони вивертають ступні, або шкутильгають. Це найпоширеніша форма.
Атетоїдний (дискінетичний) – може бути уражена вся рухова сфера. Зазвичай, за такої форми церебрального паралічу спостерігаються повільні, погано контрольовані рухи тіла, низький м’язовий тонус. Все це ускладнює можливості людини сидіти прямо і ходити.
Змішаний – комбінація двох вищеописаних симптомів. Дитини, яка страждає на змішану форму церебрального паралічу, має одночасно підвищений та знижений тонус м’язові. Одні м’язи дуже напружені, а інші – дуже розслаблені, це спричинює незграбні, мимовільні рухи.
Для детального опису видів церебрального паралічу використовують наступні поняття:
Диплегія – означає, що уражені лише ноги.
Геміплегія – означає, що уражена лише одна половина тіла (наприклад, права рука і права нога).
Квадріплегія – означає, що уражені обидві руки та ноги, іноді лицеві м’язи та корпус.
Лікування
Внаслідок раннього і постійного лікуванням симптоми церебрального паралічу можна зменшити. Багатьох дітей завдяки постійним тренуванням можна навчити достатньою мірою володіти своїм тілом. Наприклад, одне немовлятко, якому церебральний параліч не давав змоги повзати, просто котилося, щоб дістатися з одного місця до іншого.
Діти до трьох років можуть отримати багато користі від послуг, наданих завчасно. Раннє втручання – система послуг для підтримки немовлят і дітей молодшого віку з особливими потребами та їхніх сімей. Для старших дітей спеціальне навчання та послуги доступні у школах, де кожна дитина отримує допомогу.
Зазвичай, діти, які страждають не церебральний параліч, можуть потребувати різних видів допомоги. Це:
Фізична терапія допомагає дитині розвивати м’язи. Завдяки фізичній терапії дитина може навчитися краще ходити, сидіти та утримувати рівновагу.
Окупаційна терапія допомагає дитині розвивати моторні функції, такі як одягатися, їсти, писати та виконувати повсякденні дії.
Логопедичні послуги допомагають дитині розвивати комунікаційні навички. Дитина може працювати над порушеною вимовою (пов’язаною зі слабкими м’язами язика та гортані).
Дитині може знадобитися різноманітне спеціальне обладнання. Наприклад, милиці можуть допомогти дитині під час пересування. Шини можуть допомогти дитині краще контролювати рухи рук. Існує також багато терапевтичного обладнання та адаптованих іграшок, щоб допомогти дитині розвивати свої м’язи під час ігор. Плавання або верхова їзда можуть допомогти зміцнити слабкі м’язи та розслабити інші.
Нові методи лікування розробляються постійно. Інколи хірургічне втручання, ін’єкції або інші медикаменти можуть зменшити наслідки церебрального паралічу, проте, не існує засобу для цілковитого одужання.
Навчання
Хвора на церебральний параліч дитина може мати чимало проблем у школі, тому їй потрібна індивідуальна допомога. Законом про спеціальну освіту передбачене надання навчальних послуг дітям з особливими потребами.
Для дітей до трьох років послуги можуть надаватися через систему раннього втручання. Фахівці працюють з батьками дитини над розробкою плану надання індивідуальних послуг родині. Цей план описує особливі потреби дитини, а також послуги, які має отримати малюк для задоволення цих потреб. План також визначає особливості родини, таким чином батьки та інші члени сім’ї знають, як допомогти малюкові, який страждає на церебральний параліч.
Для дітей шкільного віку, включаючи молодший шкільний вік, спеціальне навчання та супутні послуги надаються через шкільну систему. Персонал школи працює з батьками дитини над розробкою індивідуального навчального плану. Цей план схожий на попередній, що описує унікальні потреби дитини та послуги, які вона має отримати для задоволення цих потреб. Спеціальне навчання та послуги, що можуть охоплювати фізичну терапію, окупаційну терапію та логопедичну допомогу.
На додаток до терапевтичних послуг та спеціального обладнання дітям, які страждають на церебральний параліч, може знадобитися допоміжна техніка. Зокрема:
Комунікаційні пристрої (від найпростіших до найскладніших). Комунікаційні дошки, наприклад, з малюнками, символами, буквами або словами. Дитина може спілкуватися вказуючи пальцем або очима на малюнки, символи. Існують і більш складні комунікаційні пристрої, в яких використовуються голосові синтезатори, що допомагають дитині „розмовляти” з іншими.
Комп’ютерні технології (від електронних іграшок зі спеціальними кнопками до складних комп’ютерних програм, які працюють від простих адаптованих клавіш).
Здатність мозку після ушкодження знаходити нові шляхи для праці вражають. Проте батькам складно уявити майбутнє своєї дитини. Якісна терапія та догляд можуть допомогти, але найважливішим за лікування є любов і підтримка дитини батьками та друзями. Завдяки правильній комбінації підтримки, використання обладнання, додаткового часу та пристосування, всі діти, які страждають на церебральний параліч, можуть бути успішними учнями та мати повноцінне життя.
Поради батькам
Дізнайтесь якомога більше про церебральний параліч. Чим більше ви знаєте, тим краще ви зможете допомогти собі та вашій дитині. Дізнайтеся про організації, які надають допомогу.
Любіть вашу дитину та грайтеся з нею, виховуйте вашого сина або доньку так, нібито вони звичайні діти. Подорожуйте з вашою дитиною, читайте разом, отримуйте задоволення.
Дізнайтеся у фахівців та інших батьків, яким чином задовольняти особливі потреби вашої дитини. Але не намагайтеся перетворити ваше життя на чергування різних видів терапії.
Зверніться по допомогу до родини та друзів. Догляд за дитиною, яка страждає на церебральний параліч – тяжка праця. Навчіть інших, що і як треба робити з дитиною, і покладайтеся на них. Раціонально використовуйте всі можливості, коли випадає нагода перепочити.
Шукайте інформацію про нові засоби лікування та технології, які можуть допомогти. Нові підходи з’являються постійно і вони можуть кардинально змінити якість життя вашої дитини. Проте, будьте обачними.
Дізнайтеся більше про допоміжні технології, які можуть допомогти вашій дитині. Це можуть бути прості комунікаційні дошки, аби ваша дитина могла краще висловитися з приводу своїх потреб і бажань, або складний комп’ютер зі спеціальним програмним забезпеченням.
Запасіться терпінням, сподівайтеся на краще. Ваша дитина, як кожна дитина, має попереду ціле життя та можливості рости і навчатися.
Взаємодійте з фахівцями під час раннього втручання або у вашій школі над розробкою відповідних планів, що відображають потреби дитини та враховують її здібності. Переконайтеся, що планом передбачені супутні послуги, такі як логопедична корекція, фізична терапія або окупаційна терапія (якщо ваша дитина їх потребує). Не забудьте також про допоміжні технології!
Поради вчителям
Дізнайтесь більше про церебральний параліч, про організації, які надають допомогу, та інформаційні джерела.
Інколи вигляд хворого на церебральний параліч справляє враження, що дитина не здатна навчатися як інші діти. Зосередьте увагу на конкретній дитині і дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби і здібності.
Дізнайтеся про стратегії, що використовують інші вчителі для учнів з особливими вадами. Довідайтеся про різні стилі навчання. Завдяки цьому ви зможете використати найкращі підходи для конкретної дитини, з огляду на її індивідуальні та фізичних можливості.
Шукайте нове. Запитуйте себе (та інших): „Як я можу адаптувати цей урок для дитини, щоб матеріал засвоювався максимально активно?”
Навчіться використовувати допоміжні технології. Знайдіть експертів у школі та поза її межами, які б допомогли вам. Допоміжні технології можуть зробити для вашого учня незалежним.
Пам’ятайте: батьки також є експертами. Розмовляйте з батьками учня відверто. Вони вам можуть чимало розповісти про свою дитину, про її особливі потреби та здібності.
Щоб робота команди стосовно задоволення потреб дитини із церебральним паралічем була успішною, потрібна взаємодія професіоналів з різних галузей. Команда має об’єднати знання своїх членів задля планування, впровадження та координації послуг для дитини.
18 Успішні стратегії інклюзиції
Якщо Ви вчитель в інклюзивному класі, то, ймовірно, Ви також творча, уважна, терпляча, прогресивна, винахідлива, організована і гнучка людина. Круто!
Численні аспекти інклюзивного навчання.
Щодня ви вибираєте один із багатьох підходів, залежно від учня, предмета та теми, що вивчається. Школи та сім’ї проводять спільну роботу, щоб допомогти учням з будь-яким рівнем здібностей опанувати численні навички, водночас вчителі та весь педагогічний склад проводять спільну роботу, щоб навчити та знайти підхід до кожної дитини. Планування успішної інклюзії передбачає виділення часу та ресурсів, вибір стратегій, видів втручань, відповідних способів підтримки учня та, звичайно, настрій на успіх!
Вчитель в інклюзивному класі іноді працює з цілим класом, а іноді з малими групами чи окремими учнями. Маючи вихідний рівень учнів, вчитель вирішує, кому їх потрібна пряма інструкція, кому практика, кому корекція помилок, а кому розвиваючі заняття. Найвищий стандарт інклюзії має на увазі залучення вчителів загальної та спеціальної освіти, а також інших педагогів. Вони створюють між собою зв’язки, засновані на взаємній повазі, і ведуть спільну роботу, щоб враховувати рівень навичок кожного учня. Загалом, слід пам’ятати, що найважливіше – це великі очікування щодо учнів і наголос на їхніх сильних сторонах.
Нижче наведено практичні стратегії, які допоможуть досягти відмінної успішності в інклюзивному класі.
18 стратегій інклюзії з гарантованим успіхом:
- Встановити попередній рівень знань.
- Попередньо планувати уроки з чітко структурованими завданнями, а й враховувати можливість перепланування під час уроку та після нього.
- Переходити від простого до складного, розбиваючи завдання окремі частини.
- Навчати поступово, давати інформацію невеликими порціями, приділяти багато часу тренуванню та повторенню.
- Підкріплювати абстрактні концепції конкретними прикладами, наприклад, вивчаючи сторони світла, ми дивимося на карту, а коли вивчаємо дорожні знаки, розглядаємо їх під час прогулянки.
- Подумайте, які можуть знадобитися пристрої та модифікації. Наприклад, для запису можна використовувати диктофон, тим самим знижуючи необхідний обсяг записів від руки, а натомість дати учневі розвиваючі завдання.
- Вбудувати сенсорні елементи: візуальні, слухові та кінестетичні. Наприклад, ми писатимемо літери на підносі з сіллю або створюватимемо гострі, прямі та тупі кути, використовуючи китайські палички для їжі.
- Використовуйте сильні сторони учня, щоб компенсувати слабкі. Наприклад, якщо дитина рухлива, але не любить цифри, поєднайте гру в класики з вирішенням простих прикладів.
- Концентруйтеся на конкретній дитині, а не на діагнозі.
- Давайте дитині бути успішною, щоб підвищувати самооцінку.
- Перш за все похвала, а потім зауваження.
- Під час моделювання як моделі використовуйте як вчителів, так і однолітків.
- Варіюйте типи інструкцій та оцінки, використовуйте різні типи інтелектів та види групового навчання.
- Пов’язуйте навчання з життям дитини, використовуючи її інтереси.
- Пам’ятайте основи, такі як навчання гігієні, соціальним навичкам, повазі до оточуючих, уміння слухати та читати завдання. І це все на додаток до наших трьох китів: читання, письма та арифметики.
- Створіть у класі приємну атмосферу, яка спонукатиме учнів ставити запитання та бути активними учасниками навчального процесу.
- Сприяйте усвідомленню учнем свого рівня знань та прогресу.
- Ефективно спілкуйтеся та співпрацюйте з сім’ями, учнями та колегами і при цьому посміхайтеся – це заразливо.
І завжди прагнете дізнатися більше про здібності Ваших учнів, а також про численні способи знайти підхід, навчити і, звичайно, увімкнути!